початок

Сидячи з малознайомою людиною в одній кімнаті по 4-7 годин, а іноді і по 12, так чи інакше дізнаєшся про її життя, роботу, інтереси, музикальні смаки, душевні хвилювання. Мої клієнти часто питають мене, чому я почала цікавитися плетінням, хто мене цьому навчив і як усе розпочиналося.

Звичайний травневий день. Надворі тепло, йду вулицею додому до людини, про яку знаю лише те, що чоловік перукар, до цього ж, дуже дивний. «Дивність» його, за словами маминої подруги, полягає в тому, що він має довге синє волосся і на роботу полюбляє їздити на трамваї. Здавалося б, нічого особливого, проте, це ж Салтовка, і на дворі 2006 рік. Іще вона казала, що він якось прийшов до салону-парикмахерської з кайданами на ногах, показуючи всім своїм зовнішнім виглядом ставлення до начальника, який, в свою чергу, напередодні натякнув, що усі, хто на нього працюють – раби.

Двері відкрив мені молодий хлопець приємної зовнішності. Запропонував чаю, й ми розпочали те, для чого я, власне, і прийшла – біохімію. У дитинстві моє волосся було кучеряве, а в пубертатний період стало пряме, як солома). Тому хотілося собі зробити дрібні кучері ефекту мокрого волосся.

Поки я сиділа з розчином на голові, у двері подзвонили. Це був хлопець з недоплетеними афрокосичками. В той час, як молодий чоловік із синім волоссям заплітав йому коси, я уважно стежила за процесом: як він бере канекалон, розділяє на сектори і вплітає його у волосся, тоді я бачила це перший раз у житті. І, звісно ж, мені закортіло заплести декілька косичок самостійно, на щастя мені надали таку можливість. Наступного тижня я вже стала ученицею того дивака, за що дуже йому вдячна.

Ось так і відбулася моя «бойова посвята».